Ірина Білик Божевільна

Синьоокою чаклункою, бувало,
Називав мене і руки цілував,
Може, справжнє щастя то було й не стало.
Час минув і вже, як сніг розтав.
Що тоді хотіла, я сама не знаю,
Може подарунків, може просто слів.
Я не вірю в те, що почуття вмирає,
Що вогонь любові догорів.
Приспів:
Більше ніхто,
Тільки я в тому винна –
Божевільна!
Більше ніхто,
Тільки я в тому винна –